Приморя. Поїздка в сопки

0
1

Ось, черговий номер нашої насиченої програми поїздок на Далекому Сході. Сьогодні ми вирушаємо в сопки, подивитися гриби, а також походити по лісі, може трапиться якийсь цікавий кадр.

Подолавши досить паршиву, геть розбиту важкою технікою лісову дорогу, ми опиняємося біля пункту призначення. Висаджуємося з машини і ліземо на сопку, вкриту лісом, у пошуках грибів чи якихось цікавинок. Адже завжди дуже заманливо побувати там, де ще не був і побачити те, чого не бачив до цього. Чи Не правда?

Осінь в сопках йде повним ходом. Зараз в лісі найяскравіші фарби. Червоний, жовтий зелений, у всіх можливих відтінках і комбінаціях.

Сопка з досить крутими схилами. Постійно, серед підстилки виступають скельні виходи, камені.

Так, рости деревам на цих схилах – дуже не просто. Від того вони, в більшості своїй, дуже тщедушны і слабенькі на вигляд. Та ще й близькість моря, якимось чином негативно позначається на їх рості. Не те що могутні дерева тайги. Але тайга починається декількома десятками кілометрів північніше. Туди ми поїдемо завтра.

Я, звичайно, не профі, але знімаючи такі краси — навіть я отримав відмінні знімки. Сопки прекрасні!

Грибів немає. Вони явно були, але ми приїхали надто пізно… Знаходимо лише сухі, старі опеньки.

Зате добре прогулюємося, насолоджуємося красою осені в сопках. Це ми так заспокоюємо себе, в зв’язку з відсутністю грибів…

А ось Омела – рослина паразит. Зазвичай її видно у вигляді круглих, як м’ячі, утворень, високо в кронах дерев. А тут ось вона. Вросла в кору великого дерева і тягне соки…

Подумати тільки, а Британські друїди вважали цю паразитку – священною рослиною… Зрізали гілочку омели, яка виросла на якомусь там їхньому особливому дубі, золотим ножем! Висушували – і виходив магічний артефакт… 😀 Наївні! В іншому, головне вірити. Напевно суха гілка омели так і творила чудеса силою людей, що вірять в її силу…

Ось ми, в безуспішних пошуках грибів, виявилися на самій вершині сопки.

Тут – великий кам’янистий, скельний вихід. Така собі, кам’яна корона сопки. По камінню, по рівню їх руйнування, ерозії видно, наскільки стара ця сопка.

Красиво. Картина в японському стилі. Суворі скелі і невеликі деревця (скоріше схожі на бонсай), що ростуть прямо з тріщин в каменях.

Великі камені трапляються і на схилах сопки. Мабуть, колись, сотні років тому ці шматки відвалилися від скелястих вершин, але не докотилися до підніжжя сопки. Вони застрягли тут, на схилі між вершиною і дном, поза часом…

А ось і головний сюрприз нашої подорожі сьогодні.

Толік зловив совеня.

Зрозуміло, так витріщатися неймовірно жовтими очиськами. Адже він практично нічого не бачить при денному світлі…

Важко сказати, що забула ця красива нічна птиця вдень на схилі сопки… Як би там не було, ми її сфотографували і відпустили. Сподіваємося, вона благополучно дотягла до ночі.

Спускаємося з сопки. Внизу, в долині – досить велике озеро. Як зазвичай це буває в цих місцях – залишки кар’єра. У цьому випадку, до речі, золотого! Тут мили золото зі струмка, стекавшего з сусідніх сопок. А тепер покинутий кар’єр і його залило водою.

Дивні гриби. Ну хоч такі сфотографуємо, раз їстівних не зібрали…

А що це за комаха… Не суть важливо. Єдине… Сподіваюся, ось ці помаранчеві вістря з боків голови – це роги, а не очі. Оо.

ОСТАВЬТЕ ОТВЕТ

Please enter your comment!
Please enter your name here