Пеленгас – це далекосхідна кефаль, морська риба, що представляє собою величезний рибальський і гастрономічний інтерес. Повити піленгас можна в Чорному і Азовському морях, куди він був штучно всесвіт, а також, в Японському морі, у своєму історичному ареалі. Незважаючи на запевнення деяких авторів, я не знайшов суттєвої різниці між ловом пеленгасу у причорномор’ї та на Далекому Сході. Розповім про це докладніше. Отже, лов пеленгаса – тема цього огляду.
Пеленгас тримається щільними зграями. Риба зимує в річкових ямах, піднімаючись у них із моря пізньої осені. А весь період із зрілої весни до холодів проводить у морі. На годівлю, тим часом, пеленгас любить виходити великі прибережні морські мілини. Саме тут його й ловлять.
Лов пеленгасу здійснюється з берега, донками. Є ціла низка причин, чому цю рибу незручно ловити з човна. По-перше, пеленгас часто виходить на дуже дрібні місця морського прибережжя, де човну просто не пройти. По-друге, пеленгас добре годується на мілинах, коли там є невеликий, або навіть середній накат, і на таких хвилях з човном управлятися складно, його постійно тягтиме на берег, незважаючи на якір. По-третє, не варто рибалці показуватися надто близько в полі зору риби. Так що, далекі закидання потужних донних снастей з берега – найвірніший спосіб дістати і зловити пеленгас!
Зграї далековостоної кефалі блукають у пошуках корму в морі, часто заходячи на мілини і навіть у гирла річок. Помітити зграю пеленгас просто! Рибини часто вистрибують із води. Тож якщо пеленгас не стрибає – то й ловити, як правило, не варто зовсім.
Пеленгас харчується різними мікроорганізмами. Однак, найбільш ласий корм, він же – найкраща насадка – це морський черв’як нереїс. Цього черв’яка можна або добути самому, або купити. У приморських містечках і селищах – це ходовий товар і знайти його, як правило, нескладно.
Видобувають морського хробака з мулу в гирлах річок, що впадають у море. Залазять у воду (якщо холодно, то у забродному костюмі) і черпають совковою лопатою мул із дна. Викидають грудки мулу на берег, там розбирають його і акуратно витягують нереїсів. Проблема такого видобутку в тому, що це і заняття не з приємних, поратися в протилежному смердючому мулі, і місця треба знати, де можна видобути саме великих черв’яків, а не дріб’язок.
Також читають
Снасть на пеленгаса є потужним вудлищем, краще штекерним. Нам потрібно робити далекі закидання , так що вудилище має бути довгим, близько 3.5-5м. Повинні бути кільця та котушкотримач. Котушки використовують безінерційні потужні, розміром не менше 3000-4000. Основну волосінь беруть діаметром 0.35-0.45мм або слизький шнур. Намотують щонайменше 150-200м волосіні, т.к. закиди робляться богатирські і 100м тут не межа. До кінця основної волосіні можна прив’язати т.зв. шок-лідер, відрізок більш товстої волосіні довжиною 4-5м. На нього припадає основний ривок при далекому закиданні снасті. Багато хто обходиться і без нього. Головне, різко не гальмувати виліт грузила.
За шок лідером іде робоча ділянка волосіні. На кінці прив’язується грузило, а вище 2-3 повідця довжиною по 20-35см із волосіні 0.28-0.35мм. Грузило використовують особливу форму, щоб досягти найбільшої дальності закидання. Добре зарекомендували себе обтічні грузила у формі оливки або у вигляді ракетки з оперенням.
Основною фішкою снасті на пеленгас є монтаж гачків. Справа в тому, що пеленгасу складно знайти приманку, яка лежатиме на дні. Навіть, точніше, не лежати, а бовтатися під дією хвиль у придонній суспензії. Стоїть завдання підняти гачки з наживкою над дном, у середній шар. Зграя пеленгаса рухається по мілини і підбирає все їстівне, що піднімає хвиля з дна. Тут він і повинен зустріти апетитні шматки нереїсу на гачках. Роблять невеликі поплавці з твердого пінопласту. Фарбують поплавці у червоний чи зелений колір. До гачків №14-20, за вітчизняною нумерацією, кріплять дротяне продовження (ну, або використовують гачки з дуже довгою цівкою). На повідець зсувають поплавець (у ньому, для цього, роблять осьовий отвір). Прив’язують гачок. Поплавець зрушують на кільце гачка, закривши частину цівки. І клинять поплавець шматочком сірника. Можна додатково проклеїти місце з’єднання гачка та поплавця.
На гачки насаджуємо морських черв’яків або їх шматочки, щоб кінчик сильно не звисав. Закидаємо снасть у місця виходу пеленгасу і чекаємо на клювання. Зазвичай пеленгас бере наживу рухаючись до берега, отже, клювання виражається над звичних доночникам ривках, а, навпаки, в провисанні, ослабленні натяжки волосіні. Тож будьте уважні.
Пеленгас риба потужна, пручається на волосіні круто. Так що, окрім його кулінарних переваг, рибалок отримує і достатньо наснаги від боротьби з сильною рибою!
Місцеві жителі приморських районів дуже люблять риболовлю на пеленгасі. Та й багато рибалок з материка теж їдуть за багато кілометрів, щоб половити цю дивовижну рибу.
