Субота, 9 ранку, ясно, мороз 6 градусів, вітер слабкий. Вирішуємо відвідати Речицю, де дуже вдалою цієї зими була риба підлідна на навагу.
Згорнувши з федеральної траси вліво, проїжджаємо повз торговця наживкою . До речі, халтурить цей бізнесмен: наживка у нього неякісна. Дивуюся, що хтось ще купує такий огидний товар. Видно, люди немісцеві, здалеку приїжджають і не знають цього, а своєю наживою не запасаються.
Виїжджаємо на ґрунтовку, що веде до Речиці. Як тут не згадати відому фразу про наші дороги! Ями, наповнені водою та шматками льоду, колдобоїни, вибоїни – все це успішно долає наш автомобіль. Але це вранці, а по обіді, коли сильніше пригріє сонечко і більше відтає ґрунт, виїжджати буде значно важче. А коли всі промерзлі ділянки розтануть, проїхати тут буде взагалі неможливо, навіть на 4WD, хіба що на тракторі чи всюдиході.
Дивна річ – назустріч нам їде низка машин. Один із водіїв махає нам рукою: «Назад!». Але ми вирішуємо самі переконатися, у чому справа. Продовжуємо їхати назустріч іномаркам. Під’їжджаємо до берега річки Суходіл (село Речиця) і розуміємо все… Суцільного крижаного покриву немає, відкрита вода та крижана шуга, уламки крижин. Три дні тому Толя з рибалками були тут, ловили навагу під льодом на річці . А зараз – все змінилося…
На березі 4 машини. Один рибалка, мабуть, тільки під’їхав, надівши високі бахіли, з буром (!) у руках намагається знайти хорошу крижину і зробити лунку . Дивак! Невже незрозуміло, що тут крижана рибалка закінчилася. Пройшовши трохи більше 2-3 метрів від берега (тут дрібно), він повернув назад.
Трохи осторонь три рибалки все ж таки не втрачають надії, один влаштувався на березі, сидячи на відрі, а двоє зайшли у воду. Стоячи на дні… намагаються ловити біля своїх ніг у зимовий спосіб… На ногах у них – високі гумові бахіли, ноги – по середину гомілки у воді. Один рибалка, стоячи, махає вудками-махалками, а другий, ґрунтовно вмостившись на відро, що стоїть у воді, робить такі ж характерні рухи вудками – раз-два, раз-два, в надії витягнути з водно-крижаної маси хоч якусь подобу риби…
На жаль, але пійманої риби у цих рибалок ми не спостерігали.
Посмішку та здивування викликала ця картина. Ну що ж, рибалки – дивний народ! Відганяючи ногами маленькі крижини, сидячи на відрі майже по коліно у воді, продовжувати мріяти про навагу , згадувати про свої успіхи у пік зимової риболовлі – це свого роду завершальний акорд зимового сезону.
Роблю кілька фотознімків, і ми їдемо. Дорогою на трасу зустрічаємо машини, які їдуть, як і ми, за надією щось зловити в річці. А бухта Суходіл з боку річки Суходіл уже вільна з льоду. Море, скинувши крижані кайдани, шумить, плескається, граючи з берегом.
Деякі машини з рибалками, виїхавши на трасу, повертають у бік Петрівки. Там ще тримається непоганий лід. Але ми вирішуємо їхати до Б. Камінь, до Північної бухти. На місце прибуваємо близько 11.30 години. Лід тримається, товстий. Видимих ознак його танення немає.
Три рибалки, розосередившись на льоду, завмерли над лунками. Чубайсики, ловлять махалками (без наживки, на блешні). Толя вирішує відвести душу саме тут . Бурить двілунки . Товщина льоду не менше метра, чистої води – до 20 см. Саме в цьому водному просторі ловити навагу . Наживка – морський черв’як .
Вітерець посилюється. Мороз все такий самий, невеликий, сонячно. Вирішуємо пробути тут трохи більше двох годин. Шера, наша вірна супутниця-собака, здійснивши традиційний оббіг крижаної території, «поклала око» на чубайсиків сусіда-рибалки, який відійшов убік. Одну рибку таки потягла. Око та око потрібне за нею, адже так і норовить стягнути рибу, причому тільки чужу. Хитра, Собачатина (це я так ласкаво-лайливо називаю її)!
Час риболовлі добігає кінця. Улов Толі – 23 наваги , у тому числі 8 досить великих хвостів. Замало, але все ж таки… Одним словом, тут ще можна дозволити собі підлідну рибалку , правда, вже не зимову – середина березня все ж таки на календарі…
Насамкінець знімаю небо та хмари. Вони прекрасні за будь-якої погоди. Це сімейна традиція та любов – небо, вітер, хмари…
