Ось, черговий номер нашої насиченої програми поїздок на Далекому Сході. Сьогодні ми вирушаємо в сопки, подивитися гриби, а також походити по лісі, може трапиться якийсь цікавий кадр.
Подолавши досить паршиву, геть розбиту важкою технікою лісову дорогу, ми опиняємося біля пункту призначення. Висаджуємося з машини і ліземо на сопку, вкриту лісом, у пошуках грибів чи якихось цікавинок. Адже завжди дуже заманливо побувати там, де ще не був і побачити те, чого не бачив до цього. Чи Не правда?
Осінь в сопках йде повним ходом. Зараз в лісі найяскравіші фарби. Червоний, жовтий зелений, у всіх можливих відтінках і комбінаціях
Так, рости деревам на цих схилах – дуже не просто. Від того вони, в більшості своїй, дуже тщедушны і слабенькі на вигляд. Та ще й близькість моря, якимось чином негативно позначається на їх рості. Не те що могутні дерева тайги. Але тайга починається декількома десятками кілометрів північніше. Туди ми поїдемо завтра.
Я, звичайно, не профі, але знімаючи такі краси — навіть я отримав відмінні знімки. Сопки прекрасні!
Грибів нема. Вони явно були, але ми приїхали надто пізно… Знаходимо лише сухі, старі опеньки.
Зате добре прогулюємося, насолоджуємося красою осені в сопках. Це ми так заспокоюємо себе, в зв’язку з відсутністю грибів…Грибів немає. Вони явно були, але ми приїхали надто пізно… Знаходимо лише сухі, старі опеньки.
А ось Омела – рослина паразит. Зазвичай її видно у вигляді круглих, як м’ячі, утворень, високо в кронах дерев. А тут ось вона. Вросла в кору великого дерева і тягне соки…
Подумати тільки, а Британські друїди вважали цю паразитку – священною рослиною… Зрізали гілочку омели, яка виросла на якомусь там їхньому особливому дубі, золотому ножі! Висушували – і виходив магічний артефакт… 
Наївні! Втім, головне вірити. Напевно, суха гілка омели так і творила чудеса – силою людей, які вірять у її силу.
Ось ми, в безуспішних пошуках грибів, опинилися на вершині сопки.
Тут великий кам’янистий, скельний вихід. Така собі кам’яна корона сопки. По каменях, за рівнем їхнього руйнування, ерозії видно, наскільки стара ця сопка.
Гарно. Картина в японському стилі . Суворі скелі та невеликі деревця (скоріше схожі на бонсай), що ростуть прямо з тріщин у камінні.
Великі камені трапляються і на схилах сопки. Мабуть, колись сотні років тому ці шматки відвалилися від скелястої вершини, але не докотилися до підніжжя сопки. Вони застрягли тут, на схилі – між вершиною та дном поза часом…
А ось і головний сюрприз нашої подорожі сьогодні.
Толик упіймав совенка.
Зрозуміло, так витріщається неймовірно жовтими очима. Адже він практично нічого не бачить при денному світлі …
Важко сказати, що забув цей красивий нічний птах удень на схилі сопки… Як би там не було, ми його сфотографували та відпустили. Сподіваємось, вона благополучно дотягла до ночі.
Спускаємося з сопки. Внизу, в долині, – досить велике озеро. Як завжди це буває у цих місцях – залишки кар’єру. В цьому випадку, до речі, золотого! Тут мили золото з струмка , що стікав із сусідніх сопок. А тепер кар’єр покинутий і його залило водою.
Дивні гриби . Ну хоч такі сфотографуємо, якщо їстівних не зібрали.
А це що за комаха… Не має значення. Єдине… Сподіваюся, ось ці помаранчеві вістря з обох боків голови – це роги, а не очі. Оо
