Декілька днів я провів на берегах Канівського водосховища , в гостях у друзів. Зустріч зі своїми інститутськими друзями, вода, сонце, чудові місця. Рибалка особливо не значилася в моїх планах, тож це скоріше фото-звіт про поїздку. Але, кілька навколо-рибальських нотаток дати можна.
Ми всі з’їхалися з різних міст і навіть країн до міста на березі Дніпра, Канівського водосховища. Тут живуть двоє з моїх друзів, так би мовити, сторона, що приймає, в нашому заході.
Ми занурили речі на досить значний алюмінієвий човен, “Козанку” і вирушили до нашого чотириденного вояжу.
Це справді “море”, створене людиною в центральній Україні. Так, ці простори нічим не поступляться багатьом великим морським бухтам , де мені доводилося рибалити.
До протилежного берега щонайменше 4-5 км. Летимо туди на моторі, з вітерцем.
Красиві береги. Тут негаразд людно, т.к. під’їзду із цього берега немає. Тут відпочивають лише ті, у кого човен із мотором. Люблю, коли не людно.
Причалюємо, кидаємо якір, висаджуємось самі, виносимо на берег речі, починаємо готувати табір. Хтось вкопує стіл і лавочки, хтось ставить наш великий і зручний намет. Організація табору плавно переходить у відпочинок. Приємно спілкуватися із друзями.
Проводимо час біля багаття, за горілкою та шашликами, з дорогими друзями. Час пролітає швидко. Ось і захід сонця.
На ранок вирішуємо трохи покататися акваторією. По-фотографуємо види, може порибалити трохи, взяли спінінг.
Сонце піднімається.
Ми відходимо від нашого берега до протилежного. Вчора ми бачили там великі піщані мілини з рідкісними водоростями. Мені видалися ті ділянки перспективними.
Я був трохи збентежений, що на таких цікавих місцях не клював окунь. І вертушки та поппери та невеликі воблерки – ніщо не викликало інтересу хижака. Та й ознак, що він ганяє дріб’язок на мілини — не спостерігалося. Ну що ж… Хтось же розвалився в дрімоті на дні човна. Я трохи попирався, але незабаром також здався. Повертаємось у табір.
Наступного дня також випливаємо у невеликий вояж уздовж мальовничих берегів водосховища.
Високі піщані урвища, з кам’янистими виступами-брилами, змінювалися лісистими ділянками, сосновими борами та березняками.
Проходячи під мотором вздовж берегів, нам зустрічаються рідкісні яхти та рибальські човни. Рибалки явно джигують на прибережних брівках. Ми спробуємо щось таке завтра з ранку.
Уздовж берега побачили лише кілька будівель. Якийсь невеликий одиночний будиночок біля води.
Та й “бідна хатинка” на кручі… Цілий замок. Хтось явно прихильник віддалених резиденцій, коли заліз у цю глухість.
Наступного ранку виходжу на мілину зі спінінгом. Між мною та брівкою, метрів 10 чистої води, потім – смуга водоростей 3-4м, і йде звалище. Перед травою, на невелику вертушку Mepps Aglia №0 , ловлю дрібного головника. Так, відпускаю. Нам треба щось солідніше.
Зміщуюсь уздовж берега. Тут скельні виходи на високому піщаному кручі. Тут є ділянка, де водоростей не так багато.
Облавлюю цей район також на невелику вертушку. І ось, попався судачок. Не великий, але цілком стерпного розміру.
Але більше клювань немає. Сонце піднімається годинник показують восьму годину. Мабуть, я застав самий кінець виходу судацької зграї на піщану мілину. Сідаємо в човен і стаємо на звалищі. Тут обловлюємо вже джигові приманки – вузькотілі віброхвіст Manns Predator 2.5 білого кольору, на джиг-головці вагою 12г. В результаті – ще три судачки. Щоправда, ці вже трохи дрібніші, ніж перший, узятий на мілини.
Ну, що ж, трохи впіймали рибки. Досить. Міркуватимемо похідну юшку , трохи ближче до вечора.
* * *
На дереві, посеред нашого табору, ми побачили цілу родину величезних жуків-оленів. Красені.
І взагалі гарно тут.
Відпочинок дуже сподобався. Але, нам час. Ми палимо сміття.
Грузимо речі. І вирушаємо у зворотний шлях.
